Фактична перевірка за скаргою споживача: коли податкова не має права приходити

Суть справи №520/5729/25: штраф майже на 300 тисяч

Перш ніж переходити до правових нюансів, варто відновити фактичну канву подій — вона показує, наскільки буденно починаються подібні історії.

Фізична особа-підприємець працювала з 27 серпня 2019 року й торгувала технічно складними побутовими товарами через магазин мережі. 15 липня 2024 року Головне управління ДПС у м. Києві провело фактичну перевірку торгової точки.

За її результатами склали акт від 24 липня 2024 року, у якому зафіксували порушення порядку обліку товарних запасів: підприємниця не надала документів, що підтверджують облік і походження товару на суму 269 579 грн.

На підставі цього акта Головне управління ДПС у Харківській області 14 серпня 2024 року винесло податкове повідомлення-рішення №00462750707 і застосувало штраф у розмірі 298 033,89 грн за порушення пункту 12 статті 3 Закону про РРО.

Підприємниця звернулася до суду, вимагаючи скасувати це рішення. Харківський окружний адміністративний суд 1 серпня 2025 року в позові відмовив, а Другий апеляційний адміністративний суд 6 січня 2026 року залишив це рішення без змін. Касаційна скарга дійшла до Верховного Суду — і там оцінка обставин виявилася принципово іншою.

Коли податкова взагалі має право на фактичну перевірку

Щоб зрозуміти логіку суду, потрібно розібратися з тим, на яких підставах податкова може прийти до підприємця.

Фактична перевірка — це перевірка за місцем фактичного провадження діяльності, де контролюють дотримання правил обігу готівки, розрахункових і касових операцій, наявності ліцензій та оформлення трудових відносин (підпункт 75.1.3 Податкового кодексу). Її особливість у тому, що проводять її без попередження.

Стаття 80 Кодексу встановлює вичерпний перелік підстав, за наявності хоча б однієї з яких можлива така перевірка:

• результати перевірок інших платників, які свідчать про можливі порушення (підпункт 80.2.1);
• інформація від державних органів чи місцевого самоврядування про ймовірні порушення (підпункт 80.2.2);
• письмове звернення покупця (споживача) про порушення порядку розрахункових, касових операцій, патентування чи ліцензування (підпункт 80.2.3);
• неподання обов’язкової звітності про використання РРО або подання її з нульовими показниками (підпункт 80.2.4);
• інформація про порушення у сфері обігу спирту, алкоголю, тютюну та пального (підпункт 80.2.5);
• виявлення порушень за результатами попередньої перевірки (підпункт 80.2.6);
• інформація про використання найманої праці без оформлення чи діяльність без державної реєстрації (підпункт 80.2.7).

У справі, що розглядається, податкова спиралася саме на підпункт 80.2.3 — звернення покупця. І хоча ця підстава виглядає простою, саме навколо неї розгорнувся весь спір: наявність скарги ще не означає, що вона придатна як підстава для перевірки конкретної людини.

Юридична підстава і фактична підстава: у чому різниця

Тут важливо розвести два поняття, які на практиці часто змішують, хоча наслідки в них різні. Судова практика розрізняє юридичну підставу та фактичну підставу перевірки, і кожна з них виконує свою роль.

Юридична підстава — це нормативне обґрунтування, тобто посилання в наказі на конкретну норму Кодексу, яка дає податковій право прийти. Фактична підстава — це сукупність реальних обставин, існування яких підтверджує, що ця норма справді застосовна.

Іншими словами, юридична підстава відповідає на питання «за якою статтею», а фактична — «що саме сталося в реальності, що дозволяє цю статтю застосувати».

У наказі від 15 липня 2024 року №4736-п податкова як юридичну підставу зазначила підпункт 80.2.3, а як фактичну — доповідну записку управління фактичних перевірок, складену за результатом отримання письмового звернення покупця про порушення суб’єктами мережі магазинів встановленого порядку розрахунків.

Проблема в тому, що ні в записці, ні в самому зверненні, за доводами скаржниці, не було даних, які прямо чи опосередковано вказували б саме на цю підприємицю. Інформація стосувалася лише назви торгової марки й мала узагальнений характер, тобто торкалася невизначеного кола осіб. А це вже ставить під сумнів придатність такої скарги як фактичної підстави.

Що має містити звернення покупця, щоб стати підставою

Верховний Суд не вперше окреслює, яким вимогам має відповідати скарга споживача. Ще в постанові від 20 листопада 2018 року у справі №820/6001/16 суд наголосив, що звернення оформлюється за Законом «Про звернення громадян» і має бути предметним, а не абстрактним.

Належне звернення покупця, яке може стати фактичною підставою для перевірки за підпунктом 80.2.3, повинно містити такі елементи:

• дані про заявника, зокрема адресу проживання або місце перебування;
• інформацію про суб’єкта господарювання, щодо якого подано скаргу;
• опис обставин, які заявник вважає порушенням;
• дату та предмет придбання товару чи отримання послуги.

Якщо звернення не дозволяє ідентифікувати конкретного платника податків і не містить достатніх даних про можливе порушення, воно не виконує своєї функції.

Саме на цьому акцентував суд: скарга має бути не просто наявною, а змістовно придатною — інакше вона перетворюється на формальність, за якою не стоїть реальна підстава для візиту податкової.

Відео на тему: Перехід на нові КВЕД. Що робити ФОП та ТОВ?

Що саме не зробили суди першої та апеляційної інстанцій

Ключова помилка нижчих судів полягала не в неправильному тлумаченні норми, а в тому, що вони взагалі не дослідили скаргу. Суди визнали наявність і правової підстави (підпункт 80.2.3), і фактичної (існування звернення споживача), проте не дали жодної оцінки змісту цієї скарги.

Вони не встановили, чи містить звернення обставини, які можуть свідчити про порушення саме цією підприємицею, не з’ясували, чи відповідає скарга вимогам закону, обов’язковим для її врахування.

По суті, суди задовольнилися самим фактом існування документа, не зазирнувши всередину. Окремо скаржниця вказувала, що долучені до справи копії доповідної записки та скарги були нечитабельними, що взагалі унеможливлювало встановити їхній дійсний зміст і коло осіб, яких вони стосуються.

Верховний Суд нагадав, що частина четверта статті 9 КАС зобов’язує суд до активної ролі: офіційно з’ясовувати всі обставини й за потреби витребовувати докази, яких бракує. А стаття 242 КАС вимагає, щоб рішення було законним і обґрунтованим, тобто ухваленим на підставі повно та всебічно з’ясованих обставин.

Оскаржувані рішення цим вимогам не відповідали. На цю ж лінію Суд уже ставав у постановах від 16 грудня 2025 року у справі №300/670/25, від 24 грудня 2025 року у справі №580/4426/25 та від 21 січня 2026 року у справі №140/14221/24 — там, де фактичною підставою вказано підпункт 80.2.3, суди мають проаналізувати зміст звернення й обґрунтувати, чому воно кваліфікується як скарга покупця.

Чому наказ із самим лише посиланням на норму — це ще не все

Окремий пласт міркувань стосується змісту наказу про перевірку, і тут логіка суду тонша, ніж може здатися. Формулювання конкретного змісту наказу — це дискреція контролюючого органу, але з обов’язковим дотриманням вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Кодексу.

Спираючись на висновки Великої Палати у справі №816/228/17 (постанова від 8 вересня 2021 року), Верховний Суд нагадав, що слід відмежовувати питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення цих підстав у наказі».

Підставою для скасування рішення є не будь-яке порушення під час призначення перевірки, а лише те, що вплинуло або об’єктивно могло вплинути на правильність висновків податкової.

При цьому суд, розглядаючи спір, не позбавлений можливості сам перевірити, чи існувала реальна фактична підстава — наявність даних про ймовірне порушення є законодавчою передумовою для призначення перевірки.

Саме тому в цій справі недостатньо було констатувати, що в наказі названо підпункт 80.2.3 і вказано адресу об’єкта. Суди мали переконатися в предметності скарги — а вони цього не зробили. Через це касаційний суд і відправив справу на новий розгляд.

Практичні висновки для ФОП

Що з цього всього варто винести підприємцю, який працює з готівкою та РРО? Це рішення не скасовує право податкової на фактичні перевірки, але воно дає чіткі орієнтири для захисту.

Кілька опорних думок, які стають у пригоді під час спору з контролюючим органом:

• сам факт наявності скарги споживача не підтверджує законність перевірки — значення має її зміст;
• ви маєте право вимагати, щоб у матеріалах справи були читабельні копії звернення й доповідної записки, з яких видно предмет скарги;
• якщо звернення стосується лише назви мережі чи торгової марки й не ідентифікує конкретного підприємця, це вагомий аргумент проти законності перевірки;
• неправомірність призначення перевірки можна заявляти як підставу позову про скасування податкового повідомлення-рішення, ухваленого за її результатами.

Ці орієнтири працюють лише тоді, коли ви фіксуєте процедурні деталі з самого початку перевірки — від моменту вручення наказу до складення акта. Чим раніше підключається юрист, тим більше шансів, що недоліки скарги та наказу будуть належно зафіксовані й використані в суді.

Висновок

Постанова у справі №520/5729/25 закріплює просту, але важливу для бізнесу ідею: фактична перевірка за скаргою споживача законна не тоді, коли скарга просто існує, а тоді, коли вона предметна — дозволяє впізнати конкретного платника й містить опис реального порушення.

Формальне посилання на підпункт 80.2.3 без дослідження суті звернення не витримує перевірки в касації.

Для підприємця це означає, що в спорі з податковою має сенс уважно дивитися не лише на наказ, а й на те, що стоїть за ним. Якщо фактична підстава — лише узагальнена скарга, яка нікого конкретно не називає, законність усієї перевірки можна поставити під сумнів.

Якщо до вас прийшла фактична перевірка або ви вже отримали податкове повідомлення-рішення за її результатами — не залишайтеся з цим сам на сам. Запишіться на консультацію — ми проаналізуємо наказ, скаргу та акт перевірки й оцінимо перспективи скасування рішення у вашій ситуації.