Хто вважається податковим резидентом України та які наслідки такого статусу?

Як визначається статус податкового резидентства?

Перш ніж розбиратися у правилах визначення податкового резидентства, необхідно розмежувати два поняття, які дуже часто плутають між собою навіть люди, що вже тривалий час проживають за кордоном.

Громадянство та податкове резидентство – це різні правові категорії, які мають різну мету та різні правові наслідки.

Громадянство визначає належність особи до певної держави. Саме громадянство надає право отримати паспорт, брати участь у виборах, користуватися дипломатичним захистом за кордоном та реалізовувати інші політичні й громадянські права.

Податкове резидентство, навпаки, не пов’язане з політичним статусом особи. Воно визначає, перед якою державою людина має податкові обов’язки та де саме повинні декларуватися й оподатковуватися її доходи.

Саме тому громадянин України не завжди є її податковим резидентом. Особа може роками проживати за кордоном, працювати в іноземній компанії, сплачувати податки в іншій державі та втратити статус податкового резидента України, залишаючись при цьому громадянином України. Водночас іноземець, який постійно проживає, працює та веде бізнес в Україні, може бути податковим резидентом України навіть без українського громадянства.

Ця різниця має не лише теоретичне, а й цілком практичне значення. Саме статус податкового резидента визначає обсяг податкових обов’язків особи. Якщо людина визнається податковим резидентом України, вона зобов’язана декларувати та, за загальним правилом, сплачувати податки зі своїх доходів незалежно від того, в якій країні ці доходи були отримані. Тому питання резидентства безпосередньо впливає на фінансові зобов’язання особи перед державою.

У більшості випадків визначення податкового резидентства не викликає складнощів. Якщо людина проживає в Україні, працює тут, має сім’ю, житло та бізнес виключно в Україні, її статус податкового резидента не викликає жодних сумнівів. Аналогічно, якщо особа повністю переїхала до іншої держави, не має в Україні жодних істотних зв’язків і фактично інтегрувалася в економічне та соціальне життя іншої країни, її статус також зазвичай не викликає запитань.

Важливо розуміти, що ці критерії застосовуються не одночасно, а послідовно. Закон встановлює своєрідну ієрархію. Якщо один критерій дозволяє визначити резидентство особи, аналіз наступних критеріїв уже не проводиться.

Насамперед оцінюється місце проживання особи. Якщо людина має місце проживання виключно в Україні, вона визнається податковим резидентом України. Якщо місце проживання знаходиться лише в іншій державі, це свідчить про відсутність українського податкового резидентства.

Проте на практиці цей критерій далеко не завжди дає відповідь. Наприклад, громадянин України може мати власну квартиру в Києві та одночасно орендувати житло у Варшаві, Празі або Берліні. Формально місце проживання існує одразу у двох країнах.

У такій ситуації доводиться переходити до наступного критерію – постійного місця проживання.

Якщо особа має житло в декількох країнах, необхідно встановити, де знаходиться її постійне місце проживання. Податковий кодекс виходить із того, що резидентом є особа, яка постійно проживає в Україні. Однак і цей критерій далеко не завжди дозволяє зробити однозначний висновок. Сучасний спосіб життя багатьох людей передбачає проживання одразу в кількох країнах, часті переїзди та роботу в міжнародному середовищі.

Саме тому ключове значення у більшості спорів набуває наступний критерій – центр життєвих інтересів.

Саме центр життєвих інтересів є найважливішим критерієм визначення податкового резидентства. По суті, держава намагається встановити, з якою країною особа має найбільш тісний зв’язок. При цьому враховуються як особисті, так і економічні обставини.

Перш за все аналізуються сімейні зв’язки. Податкові органи можуть оцінювати, де проживає чоловік або дружина особи, де навчаються її діти, де фактично проживає сім’я. Якщо сім’я продовжує жити в Україні, це може свідчити про те, що центр життєвих інтересів також залишається в Україні, навіть якщо сама особа значну частину часу проводить за кордоном.

Не менш важливими є економічні зв’язки. Саме вони часто стають вирішальними під час податкових спорів.

Особливу увагу варто звернути на наявність зареєстрованого ФОП в Україні. Багато українців, які виїхали за кордон, продовжують здійснювати діяльність через українського підприємця, вважаючи це виключно технічним питанням. Насправді ж активний ФОП є одним із найсерйозніших аргументів на користь визнання особи податковим резидентом України.

Аналогічна ситуація виникає щодо власників бізнесу. Якщо особа залишається директором, засновником або кінцевим бенефіціарним власником української компанії, податкові органи можуть розцінювати це як підтвердження того, що її економічні інтереси продовжують знаходитися в Україні.

Також враховується наявність нерухомості, банківських рахунків, інвестицій, корпоративних прав, цінних паперів та інших активів.

Окрім цього, у сучасній практиці дедалі частіше оцінюються й побутові зв’язки особи з державою. Наприклад, який мобільний оператор використовується найчастіше, в якій країні оформлено медичне страхування, де особа отримує медичні послуги, користується банківськими сервісами або укладає довгострокові договори. Жоден із цих факторів окремо не визначає податкове резидентство, однак у сукупності вони дозволяють зрозуміти, з якою державою людина пов’язує своє повсякденне життя.

Лише якщо встановити центр життєвих інтересів неможливо, застосовується так зване правило 183 днів. Саме цей критерій найчастіше згадується у засобах масової інформації та соціальних мережах, однак його значення нерідко перебільшують.

Поширеним є міф, що для втрати українського податкового резидентства достатньо прожити за кордоном понад 183 дні на рік. Насправді це не відповідає положенням Податкового кодексу. Правило 183 днів застосовується лише після аналізу місця проживання, постійного місця проживання та центру життєвих інтересів. Тобто це не основний критерій, а своєрідний «запасний механізм», який використовується лише тоді, коли всі інші критерії не дали результату.

Якщо особа перебуває на території України не менше 183 днів протягом календарного року, вона вважається податковим резидентом України. При цьому дні рахуються сумарно. Не має значення, чи перебувала людина в Україні безперервно, чи здійснювала багаторазові в’їзди та виїзди протягом року.

Якщо ж навіть правило 183 днів не дозволяє встановити податковий статус особи, застосовується останній критерій – громадянство. У такому випадку громадянин України вважається її податковим резидентом.

Фактично це означає, що громадянство виступає резервним критерієм. Якщо всі інші критерії не дали однозначної відповіді, громадянин України за замовчуванням вважається її податковим резидентом.

Саме через це помилковою є думка, що достатньо виїхати з України та провести за кордоном кілька років, щоб автоматично втратити українське податкове резидентство. На практиці питання завжди оцінюється комплексно, а вирішальне значення найчастіше має саме центр життєвих інтересів.

Окремо варто згадати про проблему подвійного податкового резидентства, яка останніми роками стала надзвичайно актуальною.

Подвійне резидентство виникає тоді, коли дві держави одночасно вважають особу своїм податковим резидентом.

Наприклад, громадянин України переїхав до Польщі на початку року та перебував там понад 183 дні. Польське законодавство може вважати його польським податковим резидентом. Водночас в Україні залишилися дружина, діти, квартира та зареєстрований ФОП. У такій ситуації Україна також може розглядати його як свого податкового резидента на підставі центру життєвих інтересів.

У результаті виникає конфлікт, коли дві держави одночасно претендують на право оподатковувати доходи однієї особи.

Саме для вирішення таких ситуацій укладаються міжнародні конвенції про уникнення подвійного оподаткування. Вони містять спеціальні правила, які дозволяють визначити, яка саме держава має вважатися країною податкового резидентства в конкретній ситуації. Проте навіть за наявності таких конвенцій питання визначення податкового резидентства залишається одним із найбільш складних та дискусійних у міжнародному податковому праві.

Що на практиці означає статус податкового резидентства?

Для більшості людей питання податкового резидентства здається суто теоретичним. Однак на практиці саме від цього статусу залежить, які доходи необхідно декларувати в Україні, які податки сплачувати та чи може податкова служба пред’являти претензії щодо доходів, отриманих за кордоном.

Головна особливість податкового резидентства полягає в тому, що Україна застосовує принцип оподаткування світового доходу своїх резидентів. Це означає, що податковий резидент України зобов’язаний декларувати не лише доходи, отримані на території України, а й доходи з будь-яких іноземних джерел.

Інакше кажучи, для українського податкового резидента не має значення, в якій саме країні був отриманий дохід. Якщо особа отримує заробітну плату від іноземного роботодавця, дивіденди від іноземної компанії, дохід від здачі нерухомості в оренду за кордоном або будь-які інші виплати з-за меж України, такі доходи підлягають декларуванню в Україні.

Багато хто помилково вважає, що сплата податків в іншій державі автоматично звільняє від будь-яких податкових обов’язків в Україні. Насправді ж для податкового резидента України ситуація виглядає дещо складніше.

Якщо особа залишається податковим резидентом України, вона зобов’язана включати іноземні доходи до свого загального річного оподатковуваного доходу та відображати їх у податковій декларації.

До таких доходів можуть належати:

• заробітна плата, отримана від іноземного роботодавця;
• винагорода за цивільно-правовими договорами;
• дохід від підприємницької діяльності за кордоном;
• дивіденди від іноземних компаній;
• проценти за депозитами в іноземних банках;
• інвестиційний прибуток;
• дохід від продажу майна за кордоном;
• дохід від оренди нерухомості за межами України;
• інші виплати, отримані з іноземних джерел.

Після декларування таких доходів у платника податків виникає обов’язок зі сплати податків в Україні.

Станом на сьогодні для більшості іноземних доходів застосовуються загальні ставки:

• податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) – 18%;
• військовий збір – 5%.

Таким чином, загальне податкове навантаження на іноземний дохід може становити 23 відсотки.

Крім того, податковий резидент України зобов’язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи.

Така декларація подається за підсумками попереднього календарного року. Загальний строк подання декларації для фізичних осіб становить період з 1 січня до 30 квітня року, наступного за звітним.

Після подання декларації виникає обов’язок зі сплати визначених податкових зобов’язань. За загальним правилом сплатити податки необхідно до 1 серпня року, що настає за звітним.

Саме на цьому етапі багато українців, які проживають за кордоном, починають хвилюватися через ризик подвійного оподаткування.

Логіка такого занепокоєння цілком зрозуміла. Якщо людина працює, наприклад, у Польщі, Німеччині або Великій Британії, вона вже сплачує податки в цих країнах. Виникає закономірне запитання: чи означає це, що податки доведеться сплачувати вдруге в Україні?

У більшості випадків відповідь – ні.

Україна уклала конвенції про уникнення подвійного оподаткування з понад сімдесятьма державами світу. Саме ці міжнародні договори дозволяють уникнути ситуації, коли один і той самий дохід повністю оподатковується двічі.

Суть механізму полягає в тому, що податки, фактично сплачені за кордоном, можуть бути зараховані при визначенні податкових зобов’язань в Україні.

Наприклад, якщо особа працює в Німеччині та сплатила там податок за ставкою, яка перевищує український ПДФО, додатковий податок в Україні, як правило, не виникатиме. Однак це стосується лише ПДФО, військовий збір доведеться сплачувати у будь якому випадку. Якщо ж ставка податку в іншій державі є нижчою, Україна може вимагати сплати різниці між фактично сплаченим податком та сумою податку, яка підлягала б сплаті відповідно до українського законодавства, а також сплати військового збору.

Водночас для застосування такого механізму недостатньо лише повідомити податкову службу про факт сплати податків за кордоном.

Як правило, необхідно мати належним чином оформлені документи, які підтверджують суму податку, сплаченого в іншій державі. Такі документи повинні бути видані компетентним податковим органом відповідної країни та відповідати вимогам українського законодавства.

Саме тому особам, які працюють або ведуть бізнес за кордоном, важливо не лише своєчасно сплачувати податки в країні перебування, а й завчасно подбати про отримання документів, які підтверджують таку сплату.

Варто також розуміти, що податкове резидентство має значення не лише для декларування доходів.

Сьогодні банки, фінансові установи та інвестиційні компанії дедалі частіше цікавляться податковим статусом своїх клієнтів. Це пов’язано із запровадженням міжнародного автоматичного обміну фінансовою інформацією та посиленням контролю за транскордонними фінансовими операціями.

Саме тому питання податкового резидентства давно перестало бути виключно теоретичним питанням податкового права. Воно безпосередньо впливає на фінансові обов’язки особи, порядок оподаткування її доходів, застосування міжнародних податкових угод та потенційні ризики виникнення спорів із податковими органами як в Україні, так і за кордоном.

З огляду на це правильне визначення власного податкового статусу є одним із ключових елементів податкового планування для кожної особи, яка проживає, працює або веде бізнес одночасно в декількох країнах.

Підсумки

Податкове резидентство є одним із ключових елементів сучасного податкового права, оскільки саме від нього залежить обсяг податкових обов’язків фізичної особи. Всупереч поширеній думці, податкове резидентство не тотожне громадянству та не визначається виключно наявністю українського паспорта. Для його встановлення законодавство використовує цілу систему критеріїв, які застосовуються послідовно: місце проживання, постійне місце проживання, центр життєвих інтересів, правило 183 днів та громадянство.

На практиці найбільше значення зазвичай має саме центр життєвих інтересів. Саме він дозволяє встановити, з якою державою особа має найбільш тісний особистий та економічний зв’язок. Наявність сім’ї в Україні, активного ФОП, бізнесу, нерухомості чи інших активів може свідчити про збереження українського податкового резидентства навіть у випадку тривалого проживання за кордоном.

Варто зазначити, що статус податкового резидента України має важливі практичні наслідки. Він передбачає обов’язок декларувати не лише доходи, отримані в Україні, а й доходи з іноземних джерел, а також сплачувати податки відповідно до вимог українського законодавства. Саме тому правильне визначення свого податкового статусу є необхідною умовою для належного виконання податкових обов’язків та мінімізації ризиків спорів із контролюючими органами.

Водночас проживання за кордоном саме по собі не означає автоматичної втрати українського податкового резидентства. Кожна ситуація потребує індивідуального аналізу з урахуванням усіх особистих та економічних обставин конкретної особи.

У сучасних умовах міжнародної мобільності, автоматичного обміну фінансовою інформацією та посилення податкового контролю питання резидентства стає не лише юридичним, а й фінансовим питанням. Саме тому особам, які працюють, навчаються або ведуть бізнес за межами України, варто завчасно оцінювати свій податковий статус та, за необхідності, отримувати професійну податкову консультацію для уникнення ризиків подвійного оподаткування та інших небажаних наслідків.

Водночас для багатьох осіб не менш важливим є інше практичне питання: чи можна заздалегідь отримати офіційне підтвердження того, що вони вже не є податковими резидентами України. Саме це питання ми детально розглянемо в наступній статті, присвяченій можливості встановлення статусу податкового нерезидента через ДПС або суд.

У наступній статті поговоримо про те, чи можливо звернутися до ДПС чи суду, щоб встановити статус податкового нерезидента!