Статус податкового нерезидента через суд: чому Верховний Суд закрив цей шлях

Суть справи №644/3563/25: що просив заявник

Логіку рішення легше зрозуміти на фактичній основі справи. Йдеться про громадянина України, який з 1 січня 2012 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець у Харківській області та перебував на спрощеній системі оподаткування.

24 лютого 2022 року він перетнув кордон України і відтоді на територію країни не повертався. З січня 2024 року заявник зареєстрований як підприємець у Великій Британії, де постійно проживає разом із родиною та веде бізнес.

У квітні 2025 року він звернувся до Індустріального районного суду міста Харкова із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Прохання було сформульоване так: визнати, що з 31 жовтня 2022 року заявник втратив статус податкового резидента України та набув статус податкового нерезидента. Заінтересованою особою у справі виступило Головне управління ДПС у Харківській області. Мета — мати на руках судове рішення, яке можна було б використати як «щит» від можливого подвійного оподаткування у Великій Британії.

Що відповіли суди нижчих інстанцій

Індустріальний районний суд міста Харкова ухвалою від 28 квітня 2025 року відмовив у відкритті провадження. Харківський апеляційний суд 23 липня 2025 року з цією позицією погодився.

Логіка обох судів була однаковою: встановлення факту втрати статусу громадянина-резидента та набуття статусу громадянина-нерезидента не підлягає вирішенню в порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства. Тобто справа була зупинена ще до її розгляду по суті.

Через адвоката заявник подав касаційну скаргу до Верховного Суду. Аргументація будувалася навколо тривалості перебування за межами України, отриманого статусу податкового резидента Великобританії та необхідності уникнути сплати податку двічі з одного й того самого доходу. ВС касацію не задовольнив і залишив судові рішення нижчих інстанцій без змін.

Позиція Верховного Суду: чому окреме провадження не підходить

Окреме провадження — це непозовний вид цивільного судочинства, призначений для підтвердження юридичних фактів, навколо яких немає спору. Якщо за фактом приховується конфлікт прав чи інтересів, такі справи з цього процесуального формату виходять. Саме цей принцип ВС і застосував у справі №644/3563/25.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, спираючись на попередні постанови Великої Палати ВС (зокрема від 30 травня 2018 року у справі №761/16799/15-ц та від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18), нагадала умови, за яких справа про встановлення факту дійсно належить до юрисдикції суду в порядку окремого провадження:

• факт має юридичне значення — від нього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав
• встановлення факту не пов’язане з подальшим вирішенням спору про право
• заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, що посвідчує цей факт
• чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення таких фактів

Усі чотири умови мають виконуватися одночасно. Якщо хоча б одна з них відсутня — заява в порядку окремого провадження розглядатись не може. У справі заявника ВС побачив проблеми відразу з кількома пунктами.

Чому статус нерезидента не вписується в окреме провадження

Ключова проблема, на яку вказав ВС, — мета заявника. У касаційній скарзі прямо зазначено, що рішення суду потрібне для уникнення в майбутньому ймовірного порушення, невизнання чи оспорення прав заявника, зокрема у випадках подвійного оподаткування доходів, отриманих та оподаткованих у Великій Британії.

Тобто не у відповідь на конкретні дії податкового органу, а превентивно — «про запас». Сама постановка питання передбачає прихований спір із державою про обсяг податкових зобов’язань і застосовність міжнародної конвенції.

ВС спирається на стабільну лінію власної практики. Ще у постанові від 8 серпня 2018 року у справі №369/113/18 Верховний Суд констатував, що заяви про встановлення факту резидентства не можуть розглядатися судами, а підлягають вирішенню спеціально уповноваженими органами.

У постанові Великої Палати ВС від 23 січня 2019 року у справі №536/1039/17 ця позиція була розгорнута: вимога про встановлення фактів втрати статусу громадянина-резидента та набуття статусу громадянина-нерезидента не може розглядатися судовим порядком безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Колегія суддів окремо вказала, що не вбачає підстав відступати від цього висновку, і додатково послалася на свіжіші постанови ВС у подібних справах — від 29 січня 2026 року у справі №191/2816/25 та від 10 лютого 2026 року у справі №466/10806/24.

Що рішення означає для українців за кордоном

Практичний висновок одного абзацу: довідки про нерезидентство «наперед» від цивільного суду не буде. Сам по собі виїзд з України, проживання за межами країни понад 183 дні, ведення бізнесу за кордоном, перенесення центру життєвих інтересів та навіть отримання іноземного податкового резидентства не дають можливості окремо через цивільний суд «скасувати» українське податкове резидентство одним рішенням у порядку окремого провадження.

Питання резидентства починає реально розглядатися судом лише тоді, коли з’являється конкретний спір із податковим органом. ВС у справі №644/3563/25 та у попередніх своїх рішеннях окреслив контексти, у яких статус резидента стає предметом доказування:

• донарахування податкових зобов’язань з боку ДПС
• вимога податкового органу про сплату податків з іноземних доходів
• спір щодо застосування положень міжнародної конвенції про уникнення подвійного оподаткування
• інші податкові претензії держави до конкретного платника

У всіх цих випадках спір уже існує — і питання, в якій юрисдикції особа є податковим резидентом, стає одним із фактів, який доводять сторони в межах основного провадження. Без такого спору цивільний суд просто не має предмета для розгляду в порядку окремого провадження.

Відео на тему: ‼️ Первинні документи для ФОП набули нового сенсу!

Аргумент про Конвенцію між Україною та Великобританією

Заявник у справі обґрунтовував свою позицію статтею 4 Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії. Норма встановлює, що фізична особа вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона має у своєму розпорядженні постійне житло.

Якщо постійне житло є в обох державах — застосовується критерій найбільш тісних особистих і економічних зв’язків, тобто центр життєвих інтересів.

Сам матеріальний аргумент логічний: якщо людина роками проживає у Великій Британії з родиною та бізнесом, її центр життєвих інтересів об’єктивно перемістився. Проте проблема не в матеріальному праві, а в процесуальному.

Визначення центру життєвих інтересів — це предмет змагального розгляду з державою-резидентом походження, а не безспірний факт, який цивільний суд може односторонньо зафіксувати.

Який шлях залишається: ІПК та адміністративний спір

Постанова не залишає платника без засобів захисту — вона лише вказує, де ці засоби шукати. Альтернативний маршрут лежить в адміністративній площині: подання запиту до ДПС про надання індивідуальної податкової консультації за конкретними життєвими обставинами і, за потреби, оскарження цієї консультації або наступних дій податкового органу.

На практиці ДПС часто намагається уникнути прямої відповіді й обмежується цитуванням норм Податкового кодексу України, не оцінюючи реальної ситуації платника. Така тактика вже отримала судову оцінку: у справі №440/7564/24 Другий апеляційний адміністративний суд став на бік платника податків, зазначивши, що ІПК не може бути копією кодексу і має містити конкретний висновок щодо статусу заявника на основі його фактичних обставин.

Принципова відмінність від маршруту, який не спрацював у справі №644/3563/25, — у наявності реального спору з податковим органом. Усередині цього спору суд уже може оцінювати, чи дійсно центр життєвих інтересів особи перемістився за кордон, і застосовувати норми міжнародних конвенцій.

Що варто зробити, щоб підготувати позицію

Будь-який майбутній спір із ДПС про резидентство виграє той, хто заздалегідь підкріпив фактичну сторону документами. Перенесення центру життєвих інтересів за межі України має бути підтверджене не словами, а паперами. Базовий перелік документів і дій, які формують доказову базу:

• ліквідація фізичної особи-підприємця в Україні
• сертифікат податкового резидента іншої країни
• довгострокові договори оренди житла за кордоном
• виписки про сплату комунальних послуг у країні проживання
• підтвердження реєстрації бізнесу або працевлаштування за кордоном
• оформлення виїзду на постійне місце проживання через органи міграційної служби

Перший пункт списку є найважливішим: активний або навіть «сплячий» ФОП в Україні — це майже стовідсотковий аргумент проти нерезидентства, оскільки реєстрація підприємця прямо вказує на збереження економічних інтересів у країні.

Саме тому крок із закриттям підприємницького статусу зазвичай стоїть на першому місці в будь-якій консультаційній стратегії. Оформлення постійного місця проживання через міграційну службу формально не є визначальним доказом нерезидентства, але суттєво посилює загальну позицію перед податковим органом.

Висновок

Постанова Верховного Суду від 26 лютого 2026 року у справі №644/3563/25 ставить крапку у спробах отримати «довідку про нерезидентство» з цивільного суду в порядку окремого провадження. Статус податкового нерезидента — не безспірний факт, який можна зафіксувати односторонньо. Це частина потенційного або реального публічно-правового спору з державою, і саме всередині такого спору він має доводитись.

Для тих, хто живе за кордоном понад 183 дні, висновок прагматичний: судовий «щит наперед» не спрацює, проте збереження фактичної бази — закриття ФОП, документальне закріплення нового центру життєвих інтересів, послідовне формулювання своєї позиції перед ДПС через механізм ІПК — це ті кроки, які реально дадуть результат, коли податковий орган врешті-решт задасть свої питання.

Якщо ваша ситуація вписується в описану в статті логіку — найрозумніше зробити аудит фактичних обставин до того, як з’явиться лист від податкової.

Команда YANKIV допомагає підготувати документальну позицію, оформити закриття ФОП, скласти запит на отримання ІПК і вибудувати стратегію роботи з податковим органом у конкретному кейсі. Записатись на консультацію →

Поширені запитання (FAQ)