Онлайн-оплата послуг ФОП: чи потрібен касовий апарат РРО?

Онлайн-оплата послуг ФОП стала стандартом – від інтернет-магазинів до освітніх платформ та консультантів. LiqPay, WayForPay, Fondy, Apple Pay, Google Pay використовують всі. Але саме тут виникає найбільше проблем з податковою: чи треба застосовувати РРО/ПРРО при онлайн-оплаті?

Законодавство формально визначає випадки обов’язкового використання РРО, але на практиці межа між “розрахунковою операцією” та звичайним переказом розмита. Цим користуються контролюючі органи – перекваліфіковують онлайн-платежі та донараховують штрафи.

Особливо складно підприємцям, які працюють виключно онлайн без фізичного контакту з клієнтом. ФОП не приймає готівку, не використовує класичний термінал, але отримує кошти через платіжні сервіси, схожі на еквайринг. Чи завжди онлайн-оплата послуг ФОП карткою через інтернет означає обов’язок фіскалізації?

Додаткова плутанина – різна природа платіжних сервісів: одні є класичними еквайрами, інші – компаніями переказу коштів, треті – технічними посередниками. Податкова часто спрощує підхід: є онлайн-оплата – має бути РРО, незалежно від суті операції. Результат – правова невизначеність, коли одна модель розрахунків оцінюється по-різному залежно від інспектора.

Штрафи за порушення правил РРО/ПРРО – одні з найсуворіших у податковому законодавстві. Суми значні, спори тривають роками. Тому питання правильного оформлення онлайн-оплати має не лише бухгалтерське, а й повноцінне правове значення.

Розбираємо: як українське законодавство регулює онлайн-оплату послуг ФОП, коли РРО/ПРРО обов’язкові, а коли бізнес має законні підстави працювати без фіскалізації.

1. Застосування ПРРО при оплаті послуг за допомогою платіжного сервісу

Відповідно до вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі закон про РРО/ПРРО) РРО/ПРРО необхідно застосовувати у випадках проведення розрахункових операцій.

Відповідно до статті 2 цього ж Закону, під розрахунковою операцією розуміють приймання від покупця готівки, платіжних карток, чеків, жетонів тощо при продажу товарів чи послуг, а також повернення коштів за повернений товар чи ненадану послугу, а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), – оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Разом із тим Закон про РРО/ПРРО містить спеціальні положення, які прямо визначають випадки, коли проведення розрахунків за послуги не потребує застосування реєстраторів розрахункових операцій, навіть за наявності безготівкових платежів. Такі винятки сформульовані з урахуванням способу здійснення оплати та характеру використаних платіжних інструментів і мають самостійне правове значення для визначення обов’язку застосування РРО/ПРРО.

Таким чином, за умови, що оплата за послуги здійснюється без приймання готівки або використання POS-терміналів, обов’язок застосування РРО/ПРРО у надавача послуг не виникає. Однак, залишається відкритим запитання, що розуміється під банківською системою дистанційного обслуговування чи сервісом переказу коштів, та що таке послуги в розумінні чинного законодавства.

2. Поняття банківських систем дистанційного обслуговування та сервісів переказу коштів у контексті застосування РРО/ПРРО

У межах застосування п. 14 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» ключовим є питання, чи можна ідентифікувати сервіс через який надавач послуг отримує оплату, як банківську систему дистанційного обслуговування та/або сервіс переказу коштів, через які здійснюються розрахунки без обов’язку застосування РРО/ПРРО.

Річ у тім, що чинне законодавство не містить визначення термінів «банківська система дистанційного обслуговування» та «сервіс переказу коштів». Тому їх зміст формується через правову природу відповідних платіжних інструментів, регулювання НБУ та практику податкових органів.

Національний банк України у своїх розʼясненнях, викладених в листі від 15.01.2021 №57-0010/3184 зазначає, що чинне законодавство містить термін “система дистанційного обслуговування”, що охоплює системи типу “клієнт-банк”, “клієнт-Інтернет-банк”, “телефонний банкінг”, “платіжний застосунок” та інші системи дистанційного обслуговування, які на підставі дистанційних розпоряджень клієнта можуть виконувати функції надання інформаційних послуг згідно з переліком, що зазначений в договорі між банком та клієнтом, здійснення операцій за рахунком клієнта.

У своєму листі НБУ зазначає, що до систем дистанційного обслуговування належать, зокрема, Приват24, Ощад24/7 тощо. До “сервісів переказу коштів”, на думку Національного банку України, можна віднести сервіси банків (LiqPay тощо) та/або небанківських фінансових установ (Portmone, iPay, WayForPay, Easy Pay тощо), які мають ліцензію Національного банку України на переказ коштів без відкриття рахунків, що надають можливість споживачам здійснити оплату товарів (послуг), зокрема, дистанційно.

Дана позиція також узгоджується з позицією Державної податкової служби. Так, ГУ ДПС у Донецькій області у своїх розʼясненнях зазначає, що якщо споживачі, використовуючи мережу Інтернет замовляють саме послуги і розрахунки за них здійснюють виключно із застосуванням електронного платіжного засобу та платіжних систем (Liqpay, Portmone, EasyPay, тощо), такі операції здійснюються без застосування РРО надавачем послуги. Таку ж позицію наводить і ГУ ДПС у Львівській області у своїх розʼясненнях.

Таким чином, за умови належної кваліфікації платіжного сервісу як банківської системи дистанційного обслуговування або сервісу переказу коштів, а також за умови, що оплата здійснюється саме за послуги та виключно в безготівковій формі, надавач послуг має обґрунтовані правові підстави для незастосування РРО/ПРРО.

3. Поняття послуги в розумінні законодавства для цілей застосування РРО/ПРРО

Для правильного застосування пункту 14 статті 9 Закону про РРО/ПРРО принципове значення має не лише спосіб здійснення оплати, а й правова природа об’єкта такої оплати. Законодавець пов’язує можливість незастосування РРО/ПРРО саме з оплатою за послуги, а не за товари чи роботи, що зумовлює необхідність чіткого розмежування цих понять.

Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не містить окремого визначення терміна «послуга». У зв’язку з цим для цілей правозастосування доцільно звертатися до загальних положень цивільного та господарського законодавства, а також до усталеної правозастосовної практики.

Саме ця ознака має визначальне значення і для цілей застосування РРО/ПРРО.

Якщо предметом правовідносин є діяльність або дія, результат якої споживається в момент або в процесі її здійснення, така операція за загальним правилом розглядається як надання послуги.

Натомість у випадку, коли результат діяльності набуває матеріальної або цифрової форми, що може бути відчужена, збережена або повторно використана незалежно від виконавця, податкові органи нерідко намагаються перекваліфікувати такі правовідносини у продаж товару.

На практиці це питання є особливо актуальним для онлайн-бізнесу, де межа між послугою та товаром часто є умовною.

Наприклад, консультаційні, інформаційні, освітні, юридичні, бухгалтерські, медичні та інші професійні послуги, що надаються дистанційно, як правило, мають всі ознаки послуг у розумінні цивільного законодавства.

Водночас продаж доступу до цифрового контенту, файлів, записів або програмного забезпечення може бути розцінений контролюючими органами як реалізація товару, навіть якщо такий товар має нематеріальну форму.

Позиція податкових органів у цьому питанні зводиться до аналізу фактичного змісту господарської операції, а не лише до її формального найменування. При проведенні перевірок контролюючі органи звертають увагу на умови договорів, публічних оферт, призначення платежів, порядок надання результату клієнту та можливість його подальшого використання.

Якщо з таких документів випливає, що клієнт отримує визначений результат, який може бути відокремлений від процесу надання послуги, ризик перекваліфікації операції суттєво зростає.

Для того щоб контролюючі органи не мали підстав кваліфікувати надані послуги як роботи чи товар, бізнесу необхідно коректно оформлювати правовідносини з клієнтами.

У першу чергу це стосується чіткого документального закріплення сутності господарської операції як надання послуги. Договір або публічна оферта повинні містити опис саме процесу надання послуги, з акцентом на дії виконавця та споживання результату в момент або в ході її надання, без відокремлення матеріалізованого результату як самостійного об’єкта.

У разі дистанційного надання послуг, зокрема онлайн, важливо, щоб умови прийняття оферти клієнтом були формалізовані – наприклад, через погодження з умовами на сайті. Це дозволяє податковим органам однозначно ідентифікувати господарську операцію як послугу, а не продаж товару.

Не менш важливим є документальне підтвердження факту надання послуги, що включає акти, звіти, електронні листи або сертифікати, які свідчать про виконання зобов’язань перед клієнтом.

Навіть у випадках, коли результат надається у цифровій формі, необхідно підкреслювати, що він є лише засобом або супровідним елементом послуги, а не самостійним товаром, що може бути використаний незалежно від виконавця.

Рахунки та платіжні документи повинні відображати саме надання послуги, уникати формулювань, які можуть трактуватися як продаж конкретного матеріального або цифрового продукту. Усі ці заходи забезпечують прозорість взаємин з клієнтами та створюють надійний доказовий масив для податкового контролю, знижуючи ризики перекваліфікації операцій та застосування РРО/ПРРО там, де цього не передбачено законом.

4. Чи обовʼязково послуги мають надаватися дистанційно щоб не застосовувати РРО/ПРРО?

У практиці застосування пункту 14 статті 9 Закону про РРО/ПРРО досить поширеною є думка, відповідно до якої звільнення від обовʼязку застосування РРО/ПРРО нібито можливе виключно у разі надання послуг дистанційно. Водночас аналіз норм чинного законодавства свідчить про відсутність прямої вимоги щодо виключно дистанційного характеру надання послуг для цілей застосування зазначеного винятку.

Пунктом 14 статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зазначено, що РРО/ПРРО не застосовується при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.

Законодавець прямо зазначає, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, якщо оплата за послуги здійснюється виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів. Будь-яких застережень щодо обов’язкової дистанційності надання послуг ця норма не містить.

Статтею 3 Закону про РРО/ПРРО передбачено, що суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов’язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги).

Тобто ключовим для застосування РРО/ПРРО є саме здійснення розрахункової операції, а не сам факт отримання коштів на рахунок суб’єкта господарювання.

Разом із тим саме дистанційний характер надання послуг у більшості випадків істотно знижує ризики податкових спорів. Це пояснюється тим, що при дистанційному форматі зазвичай відсутній фізичний контакт сторін у момент здійснення оплати, що ускладнює для контролюючих органів доведення факту проведення розрахункової операції. Натомість у разі надання послуг у приміщенні надавача або за безпосередньої присутності клієнта податкова може намагатися аргументувати, що сам факт такої взаємодії свідчить про можливість здійснення розрахунків у місці надання послуг.

Отже, дистанційний характер надання послуг не є обов’язковою умовою для застосування винятку, передбаченого пунктом 14 статті 9 Закону про РРО/ПРРО. Водночас саме дистанційний формат у поєднанні з безготівковою оплатою через банківські системи дистанційного обслуговування або сервіси переказу коштів на практиці є найбільш безпечним з точки зору мінімізації податкових ризиків та ймовірності виникнення спорів із контролюючими органами.

Підсумок: онлайн-оплата послуг ФОП

Онлайн-оплата послуг ФОП через платіжні сервіси залишається одним із найбільш дискусійних у податковій практиці. Формально законодавство встановлює загальний обов’язок фіскалізації розрахункових операцій, однак водночас передбачає чіткі винятки, які дозволяють надавачам послуг законно працювати без використання РРО/ПРРО.

Ключове значення у цьому контексті має пункт 14 статті 9 Закону про РРО/ПРРО, який прямо звільняє від обов’язку застосування реєстраторів розрахункових операцій у разі, якщо оплата за послуги здійснюється виключно через банківські системи дистанційного обслуговування та/або сервіси переказу коштів.

Аналіз роз’яснень НБУ та позиції податкових органів дозволяє дійти висновку, що до таких сервісів можуть належати як інтернет-банкінг (Приват24, Ощад24/7 тощо), так і платіжні сервіси на кшталт LiqPay, WayForPay, Portmone, EasyPay та інші ліцензовані оператори переказу коштів.

Водночас для застосування цього винятку принципово важливим є не лише спосіб оплати, а й правова природа господарської операції. Законодавство пов’язує можливість незастосування РРО/ПРРО саме з оплатою за послуги.

Тому бізнесу необхідно коректно оформлювати правовідносини з клієнтами, чітко визначати предмет договору та уникати формулювань, які можуть свідчити про реалізацію товарів або матеріалізованого результату діяльності.

Окремо варто підкреслити, що дистанційний характер надання послуг не є обов’язковою умовою для звільнення від РРО/ПРРО.

Закон не містить такої вимоги, а визначальним фактором є відсутність розрахункової операції у класичному розумінні та здійснення оплати виключно через дистанційні платіжні інструменти. Водночас саме онлайн-формат у поєднанні з безготівковими розрахунками на практиці значно знижує ризики податкових спорів.

Таким чином, підприємці, які надають послуги та приймають оплату виключно через банківські системи дистанційного обслуговування або сервіси переказу коштів, мають законні підстави не застосовувати РРО/ПРРО за умови належного оформлення господарських операцій.

Проте через неоднозначну практику контролюючих органів підприємцям варто приділяти особливу увагу договорній документації, призначенню платежів та фактичній моделі взаємодії з клієнтами.

Грамотно вибудувана система онлайн-оплати та юридично коректне оформлення послуг дозволяють не лише мінімізувати податкові ризики, а й упевнено відстоювати свою позицію у разі перевірок чи спорів з податковою службою.